АТО - Власними очима

АТО- очима медика, волонтера, матері та української жінки - ЛЮДМИЛИ БОБРОВСЬКОЇ.
АТО - Власними очима
Без допомоги, поблизу лінії розмежування, нашим бійцям було б дуже скрутно. Саме тому майже щотижня з Вінниці рушають волонтерські автівки з допомогою. Зазвичай, вони орієнтуються на потреби тих частин, якими піклується певна організація. Ми регулярно постачаємо продукти харчування, обладнання та інше до наших підрозділів, які дислокуються в Попасній Луганській області та Артемівську Донецької області. Вони вже стали, наче підшефними. Саме там проходять службу вінничани. Але якщо по дорозі дізнаємося, що комусь важко, звісно не залишимо в біді...
- Коли не можливо розплутати сіті незрозумілих і досі втрат наших воїнів, неможливо зрозуміти загадку нестач харчів, одягу, медикаментів. Розуміємо, що всі чекають на нас, тому ми маємо відправляти, здобувати, і цим підтримувати наших таких відданих країні, таких патріотичних воїнів-захистників. Ось і на цей раз впевнені у собі виїхали, забуваючи про самих себе, думаючи про пережиті події на сході нашої країни, про необхідність нашої допомоги, про листи дітей, які з посмішкою на устах, нехай і втомлених, будуть доправлені хлопцям, які так потребують цього. 
Не бачила дорогу до лінії розмежування декілька місяців. Вона залишається розбитою важкою технікою, яку відвели. Умови не давали можливості прискорити рух. Понтонний міст (біля Слов'янську) не зазнав змін, так як і магістраль. Наші водії їхали хутко, мене ж переслідувала думка, як ТАМ- там, де обстріли, немає навіть спокійного сну. Спочатку ми приїхали в Слов'янськ. Не потішило перебування нічим, крім привітливих, радісних слів подяки нам, тих, хто поки що не воює. Оскільки техніка не надійна, ремонтують її, не доїхавши до місця призначення.
“Чудо” медичноі допомоги для передової вразило своїм виглядом, і відчуття досади не полишала до кінця поїздки. Натрапили на тих, хто ремонтує цю чудо-техніку. Виявилось, що жодної таблетки, картоплі, чи будь-чого в них немає. Поділились печивом, яке перед самим виїздом з дому надала Марія Стебелева, медикаментами, самим необхідним на перші дні. Думаю, що допомога і для них буде надіслана. Згодом… 
Потім була Попасна. Коли приїхали, вибухи чули, як зліва, так і з правого боку. Перемир'я - важка річ і неспокійна. Відчуття таке – ДОЛЕТИТЬ, ЧИ НЕ ДОЛЕТИТЬ СНАРЯД, що пустив ВОРОГ. Адже декілька днів назад перед нашим приїздом таки долетів, і не один. Не руками ж ловити. Поцілить, то й поцілить. Це жахливий стан. Але хлопці звикли, не схиляють навіть голову, коли чути вибухи. Пишуть пісні в адресу путінським агресорам, досить класні пісні!
Небалакучі, але привітні, виконують свою роботу - задумливі та серйозні - відразу виконують накази командира Баті. В них є лише одне бажання: вимести цих гадів мов сміття. Всі, як один просякнуті такою думкою.
Вже на другий день разом із концертною групою дістались Артемівська. Музиканти розкладали апаратуру, колектив та всі, хто на лікуванні чекали концерту, я ж привезла приладдя та інші речі для операційноі. Потреби жахливо великі! Від приладдя, до банального папаверину! Як мед персонал впорується в важкі дні, не маю гадки. Уява жахала. Чомусь згадалось, як у дитинстві все було навпаки, як приносили до шпиталю свіжі букети, а з ними і запах літа. Зараз побачила розмірену, ритмічну роботу, і думки про мир. Де він, коли настане?.. 
Вдячна Вінницькій обласній Народній самообороні за розуміння потреб, за відчуття плеча бійця, за не байдужість до запорошених війною облич, у цьому закарбованному на віки, рваному хижими кігтями ворога, відрізку життя.
Людмила Бобровська, начальник медичної служби, волонтер.
ГФ" Вінницька обласна Народна самооборона" вислювлює щиру подяку Бобровській Людмилі Аксентіївні за її невтомну працю, професіоналізм, врятовані життя та душі. ДЯКУЄМО, ЩО ВИ З НАМИ!