Сергій Котенко - від голови гайсинської райдержадміністрації до комбату 9 мотопіхотного батальйона ЗСУ

Комбат 9 мотопіхотного батальйона ЗСУ Сергій Котенко: «Біля Сивашу відчувається дефіцит українських новин. Чомусь переважає російська пропаганда»
 
Про спротив змінам «старої гвардії» чиновників, військове покликання, побут солдат, футбол і не тільки розповів колишній голова райдержадміністрації Гайсина Сергій Котенко. Кадровий офіцер відмовився від посади чиновника заради того,щоб віддати свій борг Батьківщині. Він переконаний, що як досвідчений військовий, може принести користь державі і захистити рідну землю від загарбників.
Довідка
Сергій Котенко народився 16 липня 1967 року в м. Гайсин у родині робітників. Мати – колишній співробітник Гайсинського м’ясокомбінату, батько працював єгерем. Має вищу освіту, окінчив КПВВІКУ. Службі у ЗС СРСР та України віддав 22 роки, ветеран ЗСУ.
Одружений. Має двох дорослих синів. До речі, старший син проходить службу у ЗС України та на даний час перебуває в Одеській області, поблизу кордону з Придністров’ям. Щодо молодшого сина, то він працює в місті Одеса.
Нагадаємо, заступаючи на посаду голови гайсинської райдержадміністрації Сергій Котенко  сказав «Призначення на посаду – це не перемога в змаганні, це є вказівка на виконання поставлених народом завдань.».
- Сергій Леонідович, розкажіть про себе. Чому в юності вирішили стати військовим?
- У часи мого дитинства, напевне, кожен хлопець мріяв стати військовим. І для багатьох ця мрія згодом здійснилася. Звичайно, разом з таким вибором виникає відповідальність перед Батьківщиною і, насамперед, перед людьми. На мою думку, військовий - це не професія, а скоріше покликання чоловіка захистити свою родину, дітей, країну. Можливо в моїх словах забагато пафосу, але зрозумійте, я мабуть людина свого часу, коли мої ровесники, перш за все, вірили у своє призначення. Зі свого боку, я ще підлітком робив усе, щоб стати справжнім військовим - займався спортом, навчався, щоб згодом досягти своєї мети…
 
- У зв’язку з цим, мабуть, незручно відповідати, але все ж таки, погодьтесь, що останні 25 років армію знищували. Як вважаєте, команда на це надходила від Адміністрації Президента чи в Міноборони просто використовували ситуацію занепаду ЗСУ?
 
- Я вважаю, що коріння знищення збройного потенціалу слід шукати у певних проросійських колах. У Москві ніколи не були зацікавленні у самостійності України, і північному сусіду не потрібна сильна українська армія. Чомусь мені здається, що ще кілька років такого ставлення до армії, як ми бачили в останні десятиріччя, і я б не здивувався, якщо раптом російські збройні сили замінили би українські… Я маюна увазі не Крим, а всю територію України.
Як кадровий офіцер, переконаний у тому, що армію знищували цілеспрямовано. Особливо в останні роки. Не перебільшуючи зазначу, що, та армія,яка залишилася після Революції гідності складалася переважно з канцелярських працівників. Вони чудово перекладали папірці з місця на місце. За останній рік ми відроджуємо обороноздатність держави фактично з нульової позначки, тому деколи помиляємося чи робимо невірні кроки.
- Ще місяць тому Ви очолювали Гайсинської РДА. Що вдалося і не вдалося зробити за час перебування на цій посаді?
 
- Звичайно, на посаду я йшов з амбітними планами. Мабуть, реалізувати вдалося лише деякі з них. За час мого головування район надав підтримку будинкам культури і, що було принципово, всім спортивним організаціям. Ще вдалося відновити фактично занедбаний районний парк відпочинку.
На жаль, не вдалося провести реорганізацію комунальних підприємств і заміну керівних кадрів. Маю констатувати, що спротив старої системи, що тримається на круговій поруці, виявився занадто потужним. Лише бажанням його не так просто зламати.
Я не жаліюсь, але зазначу, що існували доволі принципові перепони в моїй роботі з боку старої системи. Наведу приклад. Я наполягав на тому, що є потреба замінити головного лікаря одного з комунальних підприємств. З цього приводу звертався до голови обласної державної адміністрації, до керівників різних структур та «напрямків». Начебто з моєї позицією погоджувалися.
А коли я торкнулося питання у розмові з керівником департаменту, то у відповідь почув: « Шановний, ви тільки прийшли, «без году неделя» на державній службі, а я давно, тому краще знаю». (Мова йде про Тетяну Бабій – прим. авт.)». Вона почала мені розповідати, як складно підготувати головного лікаря, а я їй кажу, що взагалі не розумію, що треба робити, щоб підготовити такого головного лікаря – навчити, як хабарі брати і іншим принадам.
- Мабуть не спрацювалися у системі влади і покинули держслужбу. Як командир 9-момотопіхотного батальйона ЗСУ , Ви відповідаєте за сотні людей і матеріальну базу. Тобто посада теж близька до попередньої, оскільки маєте справу зі штатом, планами, наказами керівництва та фінансами. Наскільки військова частина в Гайсині готова до виконання поставлених Генштабом завдань?
- Військова частина зараз знаходиться на базі формування і в найближчий час буде готова до бою. Поки що працює стабілізаційний підрозділ на північному кордоні Криму. З російськими військами стоїмо, відверто кажучі, обличчя до обличчя.
- Влітку 2014-го вибухнув скандал навколо начфіна батальйону, який вкрав гроші бійців. Зараз демобілізовані скаржаться, що економлять на їх оздоровчих. Яким чином можна навести порядок у фінансовому напрямі?
- Щодо колишнього начфіна не можу прокоментувати, бо не володію ситуацією. Це справа суду… Про наведення ладу в військових фінансах можу лише сказати власну думку.  Це можливо, однак за умов суворої звітності, відповідальності та контролю за використанням коштів. Потрібне прозоре ведення документації, щоб було зрозуміло, чого потрібно підрозділу, скільки вже використали і що лишилось. Хіба це складно підрахувати? Навіть і вищої освіти не потрібно. Хоча, на жаль, інколи ти, хто вміє рахувати, виконує роботу так, що має особистий зиск, а військовослужбовці від такої арифметики страждають.
- Сьогодні батальйон знаходиться поблизу Чонгара. Російські війська повністю звільнили територію Херсонської області? Яка ситуація на Арабатській стрілці? Провокації трапляються?
- Херсонщина повністю залишається під нашим контролем. Арабатська стрілка проголошена демілітаризованою зоною, там мають право ходити тільки патрульні. За попередньою домовленістю ні російських військ, ні наших на цьому вузькому «клаптику» української землі більше немає.
 
- Цікаво, а кого підтримують місцеві жителі?
- Люди налаштовані по-різному, якщо у процентному відношенні взяти, то приблизно п’ятдесят на п’ятдесят. Радує хіба те, що у місці розташування нашої частини у переважній більшості населення патріотично налаштоване. Але пропаганда працює. У інформаційному напрямку з боку України дуже мало роботи проводиться. Мабуть забули про прикордоння. Натомість російські телеканали не полишають ці території. Кремлівська пропаганда та дезінформація лунають в ефірі щоденно, і, так сталося, що населення змушене всмоктувати цю постійну брехню. Сподіваюсь, що найближчим часом ситуація має змінитися, бо це питання національної безпеки.
- Кажуть, що для досягнення дисципліни, солдат повинен бути завжди зайнятий. Чим «навантажуєте» підлеглих і як облаштований їх побут?
 
- Побут - це голосно сказано. Ми тут займаємо одне приміщення і для облаштування іще багато чого потрібно зробити. А щодо зайнятості особового складу, то так скажу, ми намагаємось якомога більше проводити практичних і теоретичних занять. Крім цього, всі військові несуть службу на постах.
Не сидять бійці на місці і під час відпочинку. Переважно грають у футбол, займаються особистою фізпідготовкою, читають. До речі, багато… Хотілось би більше отримувати українських новин, адже хлопцям потрібно відчувати підтримку. Щодо телебачення, то все складно - тут транслюють лише один український канал.
- Який настрій у солдат? Чи потрібно на сьогодні проводити з ними патріотичні навчання?
- В любому випадку патріотична підготовка потрібна. Настрій відповідний. Попри складнощі армійського побуту та близькість небезпеки, хлопці тримаються чудово. Ми маємо бути оптимістами. Але безумовно вони повинні отримувати звістки від рідних, звичайних громадян, дітей, бо це дає їм усвідомлення того, що ти потрібен. А з відчуттям патріотизму, розумієш, що незручності варті того, щоб не звертати на них увагу. Більш того, з розумінням відповідальності, людина зазвичай готова до самопожертви.
 
Катерина Гуфельд